Одесса
6 Co
USD

Оголений цвинтар села Глибоке.

Кістки та гроби — все це стирчить просто посеред схилу і потроху сповзає в лиман. Що може врятувати старовинний цвинтар та через що мертві живим покою не дають — в нашій експедиції. Людей із слабкими нервами просимо відвернутися від екранів телевізорів.

Ковальова: — Дивись, тут видно прямо рядочком гроби і кістки, як стирчать.

Голова: — Вот раньше прямо, оно само по себе прямо падало, и там кости свисали.

Вихристюк: — Самі мертві таким чином намагаються привернути увагу.

Ковальова: — До 45-го року Глибоке називалося Екополіс, що означає «Старе місто» в перекладі з грецької. Раніше тут було багато людей, на сезон приїздили відпочивальники. Всі цінували цілющі властивості води та грязей озера Сасик. Після будівництва дамби людей тут стало зовсім мало і молодь поїхала працювати у місто. Саме селище було засноване на початку 19-го сторіччя, але на місцевому кладовищі є хрести, які датуються і початком 18-го. Чому саме цей цвинтар став причиною нашого розслідування, ви побачите просто зараз. Ходімо зі мною. Тут ми бачимо кістки та хрести, які падають. Це саме той обрив, який тягне все кладовище в озеро Сасик.

Ковальова: — Нам голова потрібен. Це ви? Голова: — Да, я вас слушаю. Ковальова: — Ми журналісти з Одеси, мене звуть Марія Ковальова. Ми приїхали з приводу кладовища старовинного козацького. Голова: — У нас шо, казаческое что ли? Ковальова: — А яке в вас? Голова: — По-моему, када были румыны, нам сказали, что це румынское.

Валентина НЯМЦУ, сільський голова: — Где-то в двухтысячних годах це почалося. Был укреплен берег, были выделены государственные деньги для проведения данных работ. Эти работы были проведены, і зараз нема такого усунення того кладбіща прямо в лиман, как раньше.

Марія КОВАЛЬОВА, спеціальний кореспондент
— Ірина Вихристюк, очільник нацпарку «Тузлівськи лимани», вже багато років досліджує тему кладовища в селі Глибоке. Ірино Михайлівно, коли, а найголовніше — через що, почалися проблеми зі зсувами?

Ірина ВИХРИСТЮК, очільник нацпарку «Тузлівські лимани»
— В цьому році ми можемо відзначати дуже гірку і сумну дату — це сорок років, як віддамбували морський лиман Сасик. Тобто побудували дамбу протяжністю близько 14 кілометрів. І в результаті цих процесів і відбулися такі негативні явища, зокрема, як ми спостерігаємо, це абразійні процеси західного берега морського лиману Сасик.

Ковальова: — Ця могила взагалі загадка, вона датується 1704 роком. Ще жодного поселення тут не було. І звідки вона взялася — це таємниця.

Ірина ВИХРИСТЮК, очільник нацпарку «Тузлівські лимани»
— На той час, коли я звернула увагу на цю проблему, це 20 років тому, то фактично вже в 90-х роках місцеві мешканці констатували, що вже більше ста метрів цвинтаря було у воді. Фактично ми назавжди втратили ту територію.

Голова: — Там идут еще тисяча сімсот какого-то года, тисяча вісімсот какого-то года крести. Новое кладбище — оно сюда чуть ближе, оно как бы не. Ковальова: — Чи поставало питання про перезаховання кладовища, чи хтось переймався цим питанням? Голова: — Нет, потому что старое кладбище, там и родственников практически нет. Если бы были задеты могилы второго, третьего, четвертого колена, которые есть еще живые, то может быть этот вопрос бы и стоял, но на сегодняшний день у нас таких вопросов не было, чтобы перезахоронить кладбище.

Ковальова: — Переносити старе кладовище у сільраді не збираються, і це не через брак коштів, просто вже немає живих родичів. Але перед старим кладовищем розташоване зовсім нове. І без берегоукріплення пройде десяток років і воно теж піде під обвал.

Вихристюк: — Той факт, що вони спокійно споглядають на це знищення цвинтаря — це ніщо інше як вандалізм. Він продовжує зникати, цей цвинтар. І для мене це вже такий процес, коли навіть самі мертві таким чином намагаються привернути увагу.

Ковальова: — Чи в подальшому планується якесь берегоукріплення в тій частині, де кладовище, чи взагалі по-глибокому ще якісь берегоукріплювальні роботи? Голова: — Пока нет, таких вопросов пока не стояло. У нас было проведено укрепление вот этого берега и с тех пор, 2006–2008 год.

Голова: — Задамбовали, летом у нас тут невозможно, у нас же все зеленое. У нас все портится. Снизу есть родники соленые, сверху — вот эта Дунайская вода.

Ковальова: — Ось ми обходимо з іншої сторони кладовище, знизу, і ми бачимо як отам можна побачити могили і кістки, що стирчать. Зараз пройдемося і побачимо, може, щось впало за останній час. Оце те гранітне берегоукріплення, яке зробили, щоб Сасик не розмивав схили. Ми бачимо, що куски граніту таки є, вони трохи стримують воду.

Ірина ВИХРИСТЮК, очільник нацпарку «Тузлівські лимани»
— Незважаючи на те, що водгосп, меліоратори намагалися якимось чином призупинити цей процес і вони навіть побудували там таку захисну дамбу. До чого це призвело? Це призвело до того, що поруч більш активно почали розмиватися береги. Абразійний процес не зупинився, незважаючи навіть на ту дамбу. Постійно ми фіксуємо, що знову і знову сиплеться берег, оголюються ці кістки і падають хрести. До речі, там цілий масив був, то були козацькі хрести.

Ковальова: — А ось ми бачимо, що хтось з берегоукріплення робить собі мангал, ось той самий граніт. А з іншого боку ми бачимо зовсім свіжий хрест, що впав. Він навіть не розколовся, коли падав. Така штука може й вбити тих самих відпочивальників на мангалі. От цілісінький.

Голова: — При Советском Союзе приезжали даже те, самые такие, кто работал в Верховном Совете.

Вихристюк: — Сасик — це був чудовий рекреаційний об’єкт, там була грязелікарня, там був дитячий протитуберкульозний санаторій. Це було улюблене місце для всіх, хто хотів відпочити або ж оздоровитися. У нас є записані нереальні історії зцілення.

Голова: — 60 дворов у нас, в связи с тем, что работы как таковой нет у нас, 140 пустующих дворов, жилых — 320 тако з копійками. И зарабатывали, было много отдыхающих. Люди, которые жили у людей на домах, не хотели жить где-то на берегу лимана. А жили, как на квартирах.

Ковальова: — А ось ми бачимо людські кістки, можливо, це чиясь рука чи нога. А може, частина власника ще залишилася лежати у схилі.

Вихристюк: — Рішення може бути тільки одне. Після того, як ми відновлюємо водообмін з Чорним морем, тобто роздамбовуємо Сасик, полонений Сасик, то рівень в лимані Сасик має впасти до природного. І таким чином ми позбуваємося основних проблем: це підтоплення населених пунктів і абразійні процеси.

Марія КОВАЛЬОВА, спеціальний кореспондент
— Глибоке потроху вимирає, так само, як і зникає старий цвинтар. І все через дамбування Сасика. Відпочивальники вже сюди не їздять. Давайте ще раз подивимося на схил знизу. Десятки гробів на 50 метрах висять у схилі та намагаються зповзти в Сасик. Якщо екологам дадуть зелене світло і вони зможуть роздамбувати лиман, частину культурної та історичної спадщини ще можна буде врятувати. Але треба ставити питання і про перепоховання розорених природою могил. Це вже не бюрократія, це просто людяність. Так спокійніше мертвим і приємніше далі жити живим. Тільки тоді стане можливим відновити нормальний бальнеологічний курорт в Глибокому і сюди знову потягнуться сильні світу цього на оздоровлення душі та тіла.

19 октября, 2018 20:30